Олександр Сахаров вже більше восьми років працює у Службі порятунку в Одесі. Його шлях — це розповідь про важкі рішення, цінний досвід та незмінну віру у своє призначення.
Історію рятувальника опублікували на сторінці ДСНС в Одеській області.
До рятувальників Олександр потрапив за рекомендацією друга, який на той момент вже служив у цьому підрозділі. Він спостерігав за нелегкою працею вогнеборців і мріяв стати одним з них.
Холодний розум
Олександр Сахаров пригадує ситуації, які сформували його як професіонала. Однією з найскладніших стала пожежа в коледжі в центрі міста. «Крики дітей, відчай у очах їхніх батьків, загибель колеги-рятувальника… Пам’ятаю, як адреналін зашкалював. Було страшно, але я діяв з холодною головою й продовжував працювати. Ліквідація тривала до пізнього вечора. Повернувшись у частину, я не міг заспокоїтися — переживав те, що сталося, знову й знову. Тоді досвідчені колеги казали, що в нашій роботі потрібно бути стриманим. Ми часто стикаємося з людським горем, тому емоції не повинні брати верх. Вони довго зі мною говорили, і я слухав їхні поради — їхній досвід був безцінним», – розповів рятувальник.
Перше врятоване життя
Справжнє усвідомлення того, що рятувальник — це його покликання, прийшло під час ліквідації великої пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи будівлі, люди в паніці просили про допомогу. Температура всередині була такою високою, що моя каска тріснула. Нам вдалося швидко локалізувати пожежу, і тоді я побачив чоловіка, який застряг між обшивкою та стіною. Кожна секунда була на рахунку. Ми витягли його та передали медикам. Після тієї пожежі я часто згадував обличчя того чоловіка. Думка про те, що ми врятували людину, гріла мене зсередини. Це була перша людина, яку я врятував особисто. Тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання». Слова вдячності від врятованих людей, додає він, є найкращою мотивацією.
На службі під час війни
24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, дізнавшись про початок війни, негайно вийшов на чергування. «Розумів, що це не час для відпочинку. Ми тоді не знали, з якими викликами доведеться зіштовхнутися, але я був впевнений – розслаблятися не можна, не можна піддаватися емоціям. Під час війни було багато викликів, пов’язаних із ворожими атаками. Найболючіше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу я сподіваюся, що це лише тривожні думки», — усміхається рятувальник.
Своїх близьких — дружину та сина — рятувальник намагається максимально оберігати від жахів війни, тому вдома рідко розповідає про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах дружини та сина», — розповів наш герой.
