Забуті жертви: Таємниці Татарки в Одесі

На півдні Одеси, неподалік 6-го кілометра Овідіопольської дороги, ховається одна з найжахливіших таємниць ХХ століття – об'єкт НКВС під назвою «Татарка», де відбувалися масові поховання жертв репресій. Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті в Одесі.
У 1930-40-х роках тут діяли каральні підрозділи НКВС. Людей звозили сюди після нічних арештів, розстрілювали та ховали без хреста, без імен, без права на пам'ять.
«Це українська Биківня, полігон смерті, який намагалася стерти з пам'яті московська влада», – зазначають експерти.
У 2007 році тут виявили останки більше 1 000 тіл жертв масових розстрілів 1937-1938 років.
У 2021 році під час досліджень Українського інституту національної пам'яті разом з волонтерами-істориками було знайдено 29 могильників з людськими рештками. Загалом, за оцінками, поховано від кількох тисяч до 8 000 осіб.
«Серед загиблих – селяни, вчителі, військові, священники, поляки, болгари, євреї, українці… Усі ті, хто перешкоджав радянській владі своїм мисленням, вірою чи просто свободою слова. «Татарка» – це не єдиний випадок. Подібні трагедії сталися у Биківні під Києвом, у Вінниці, у Харкові. Але одеське поховання є одним з найбільших на Півдні України. Тут, де колись проходили чумацькі шляхи, спочивають безіменні мученики українського народу», – пишуть дослідники.
Археологи та історики вже закликають до масштабної ДНК-ідентифікації та створення меморіалу, наголошуючи, що це не просто розкопки, а повернення імен.
«Кожна знайдена кістка – це свідчення злочину, який Москва десятиліттями приховувала під грифом «цілком таємно». Одеса повинна пам'ятати. Це місто стало свідком найтемніших сторінок тоталітаризму. Тут вбивали українців за їхню мову, віру, за те, що не хотіли бути рабами імперії. І зараз, коли Росія знову приносить терор в Україну, ми маємо голосно заявити: «Ми знаємо своїх катів. І ми знаємо своїх мучеників». Пам'ять – наша сила у боротьбі з забуттям.
Ми не можемо повернути життя, але можемо повернути гідність.
Ці місця повинні стати національними меморіалами, просторами історичної освіти та вшанування – не лише для України, а й для всього світу», – впевнені історики.